Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького (в народі -Шевченківський гай) налічує 54 садиби. Ці садиби обрані як типові помешкання українців з восьми регіонів України – Гуцульщини, Буковини, Поділля, Полісся, Львівщини, Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини та рівнинного Закарпаття.
Перший експонат
Першим експонатом музею стала стара дерев’яна церква святого Миколая з трьома стрункими мальовничими вежами, побудована у 1761 року у селі Кривка (тепер – Турківського району). Її у 1930 році розібрали, перевезли та знов зібрали вже у Львові. Село на той час мало нову церкву. А про цінність цієї, дерев’яної, знали тільки фахівці. До речі. В цій церкві дотепер відбуваються відправи.
Всього зараз на території музею знаходиться сім церков.
Де живе дідько
Те, що на території Шевченківського гаю, живе нечистий, це – точно. Ось тільки точне місце де він переховується, вказати не може ніхто.
Одні стверджують, що він ховається у школі. Тому що інколи ночами там світиться, хоча електрики у школі немає. Але коли заходять перевірити, то не знаходять нікого.
Цю школу збудували у селі Бусовисько Старосамбірського району Львівщини у 1880 році на кошти громади. Будівлю поділена на приміщення класу та житло вчителя. На гребені даху – вежа з дзвінком, шнур від якого звисає в коридорі приміщення. Цим дзвінком скликали учнів до класу.
Інші ж стверджують, що нечиста сила живе у млині. Млинів у музеї є два – вітровий та водяний. І є хата мірошника з Снятинського району. Ще коли працівники музею її готували до перевезення до Львова. То місцеві мешканці розповідали їм, що чорти точно живуть у цій хаті. Адже самі чули, що коли мірошник відмовлявся чортів годувати, то ті перевертали йому хату догори дригом і кидалися мішками з борошном. Після того, як хату привезли до Львова і склали, то в ній час від часу ночував хтось зі співробітників музею. Кажуть, спалося дуже солодко. Жоден нечистий не потурбував. То ж, ніхто й не знає: чи то чорти вирішили не переїжджати разом з хатою, чи то люди байки розказували.
Ще на території музею є кузня. Можливо. Дідько живе там. Адже відомо, що й ковалі водили дружбу з лукавими. Цю кузню побудували у селі Тур’є Старосамбірського району у 1870 році. Тут є піч з горнилом та ковальський міх.
Де заховані королівські черевички
У фондах музею є експонати, які ніхто ніколи не бачив, хоча вони мають неабияку історичну цінність. Одні з таких – дві пари мештиків та вбрання першої королеви краси Львова Михайлини Міхалскі.
Перший конкурс краси у Львові відбувся у 1905 році. Корону красуні тоді отримала дочка Михайла Міхалскі, тодішнього бургомістра Львова. Кажуть, дівчина була дуже гарною та розумною. В ті часи красуні не використовували ані грама косметики. А на конкурсі оцінювали природню красу, грацію, таланти, уміння дбати про домашню господарку та розум.
У музеї зберігаються мештики 35 розміру. То ж, красуня мала маленьку ніжку. Мештики шилися спеціально для конкурсу. Їх виготовлено з тонкої лайкової шкіри та пофарбовано у золотистий колір. Вони досить вузькі, з гострими носиками та середньої висоти підборах. Хоча журі конкурсу не могло бачити її ніг, адже сукня сягала підлоги. Але одяг свідчить, що Михайлина Міхалскі мала пишні груди, пишні стегна та дуже вузьку талію. На конкурс вбралася у костюм з сірого шовку.
