10 лютого 2012

Олексій Хорошко: "У мене студенти досі сміюються, коли чують слово Малевіч"

Відомий львівський хужожник Олексій Хорошко розповідає про себе і про львівське та українське мистецтво загалом

Олексію, розкажи трохи про себе. Про свою професію, що тебе спонукало пов’язати своє життя з мистецтвом?

Це тяжке питання.. Не хочеться давати якісь розмиті відповіді. Важко сказати чи я вибрав свою професію, чи вона мене вибрала. Мабуть це було зі спільної згоди). З дитинства займався малюванням. Потім закінчив коледж, академію і так пішло поїхало…

Ще як був студентом, розпочав виставкову діяльність, почав робити якісь проекти.

Знаю, що ти з Луганську, як шлях привів тебе до Львова? Чи важко було на почтаках «закорінитись» в «богемі» нашого міста?

Перший раз коли приїхав до Львова, мені тут дуже сподобалось, вирішив, що буду тут жити та й все. Так і вийшло.  Вступати в Львівську академію було не тяжко, я був добре підготовлений після Луганського коледжу.

Отже особливх проблем з поступанням і навчанням не було. Ніколи спеціально не пробував закорінитись у Львові і львівській богемі. Намагаюсь чесно і якісно займатись своєю справою і все виходить якось органічно.

Яким був твій перший мистецький проект?

Можна сказати, що «проектова діяльність» почалась з 2007 року. Разом з моїм другом Сергієм Петлюком (ми обоє закінчили монументальниq живопис), ми зробили проект «Exchange» - це була виставка експерементальної графіки. Так вийшло,що у цьому ж році, я, Сергій Петлюк, Михайло Барабаш, Мирослав Вайда заснували мистецьку формацію під назвою «Кома». Ми зробили разом проект "Археологія пам’яті", який презенутували спочтаку в Підгірцях, а потім у Львові в «Музеї ідей».

І з того часу почали діяти якось активніше. Зробили по персональній виставці в Кракові, Мінську, почали думати над новими проектами.

Ти також активно задіяний у співтворенні львівського театру? Розкажи детальніше про свою роль у підготовці вистав?

Ну виступаю зазвичай як художник-постановник: займаюсь сценографією, композицією світла і костюмів, загалом сценічним середовищем. Останній цікавий проект, в якому ми з дружиною брали участь, це була поетична інсталяція «Формула Екстази» на вірші Богдана-Ігоря Антонича. Я працював над візуальним рядом, а моя дружина Оксана Хорошко розробляла костюми.

Я знаю, що ти багато часу перебуваєш за кордоном, розкажи де саме ти буваєш і чим відрізняється український мистецький процес від процесів в інших країнах? Чи є різниця поміж сприйняттям мистецтва публікою?

В нас з тим є проблема. В принципі в Україні взагалі прослідковується відсутність мистецького процесу. Найбільше часу я проводжу в Польщі, і якщо порівнювати їх ситуацію з нашою, то можна сказати, що у Польщі мистецький процес більше претендує на цілісність. За кордоном глядач більше підготовлений до сприйняття мистецтва. Люди звикли до таких явищ як перформенси, різноманітні мистецькі ціквинки сприймаються охоче і відкритіше.

А у нас… У мене студенти досі сміюються, коли чують слово «Малевіч», мене це страшенно нервує… Хоча якесь покращення таки спостерігається в Україні і це не може не тішити.

Наскільки я орієнтуюсь ти викладєаш рисунок і живопис в Академії Мистецтв, не важко поєднувати бурне творче життя і викладацьку діяльність?

Я викладаю всього лиш рік. Мабуть в першу чергу я віддаю перевагу все-таки власній творчій самореалізації. Але зі студентами гарно знаходжу спільну мову, ставлюсь до них по-простому, по-дружньому і відчувається позитивна віддача.

Чи відносиш себе до якоїсь конкретної течії мистецтва? У деяких публікаціях про тебе пишуть як про художника-концептуаліста… Що ти на це скажеш?

Тяжко сказати, я роблю те, що мені робиться. Я не ставлю собі якихось певних рамок, обмежень. Ну напевне я є якимось більш концептуальним, ніж якимось іншим. В мене спочатку виникає ідея, тоді я вже шукаю засоби її реалізації. В мене широкі погляди, мене ніщо не зупиняє.

Розкажи будь-ласка про свій ще один різновид діяльності, а саме відео-арт?

Я закінчив монументальний живопис, вихований в традиції створення статичного зображення. Відео до того всьо додає глибину і ще один параметр часу. І мене це цікавить, це розширення можливостей, тому я туди і лізу. Я намагюсь говорити всіма мовами мистецтва, іноді навіть їх путаю, так їх багато.

Були останнім часом якісь цікаві проекти в яких ти брав участь?

Ну з таких, що найдужче запам’ятались… Я робив частину відеоряду для концерту Братів Гадюкіних, присвяченого пам’яті Сергія Кузьмінського (Кузі). Також я був учаником цікакого проекту у Києві, який був зорганізований Центром Сучасного мистецтва М17. Проект проходив під тезою «Чи помер живопис?». Було запрошено 10 відомих художників, витвори мистецтва яких усі виконані у різних техніках: інсталація, відео-арті т.д.

На час проекту їм усім запропонували змінити свою техніку на живопис. Центр для цього надав всі необхідні умови. Цікавинка проекту була також в тому, що художники повинні були знаходитись під час творчого процесу весь час на виду, шоб відвідувачі центру могли за ними спостерігати, спілкуватись, залишати відгуки.

Поділися творчими планами на найближчий час.

Плануємо в Дзизі проект під робочою назвою: «Чорне як у Малєвича», це трошки наболіла тема для мене. Один проект робимо з Юрком Макогоном, мали презентувати на тижні актуального мистецтва, але трохи відклали, це буде звукова інсталяція в центрі міста, до речі, новий досвід для мене. Ще один проект плануємо в рамках ДжазБезу з Марком Токарем. Планів взагалі дуже багато. Знову планую поїхати на якийсь час до Варшави.

Не виникає іноді бажання кинути весь цей український мистецький процес і виїхати за кордон назавжди?

Іноді находить такий порив, але якось він минає. І тут є свої складнощі і там. З радістю їду на якийсь час закордон, але і до Львова завжди приємно повертатись.

^{спілкувалась: Дарина Попіль
фото: Мирослав Трофимук}