![viglyad_z_ratushi_lviv](https://afishalviv.net/wp-content/uploads/2024/01/viglyad_z_ratushi_lviv.jpg)
Зазвичай туристи панораму Львова оглядають або з вершини Високого Замку, або з оглядового майданчику ратуші. Щодо першого – це справді найкраще місце для такого знайомства з містом. Головне – щоб пощастило з погодою.
Оглядовий майданчик ратуші – це для тих, хто хоче добре роздивитись центральну частину міста, а на бінокль, на жаль, забракло грошей. Ратуша, хоч і є однією з найвищих будівель міста, однак розташована фактично на березі Полтви, тож всього міста з неї не роздивишся.
![vid_na_lviv_visokii_zamok](https://afishalviv.net/wp-content/uploads/2024/01/vid_na_lviv_visokii_zamok.jpg)
Майданчики на Цитаделі
У парку “Цитадель” є дві вежі, з яких відкриваються краєвиди на центр міста. Одна з них – це книгозбірня Національної наукової бібліотеки імені В.Стефаника. Щоправда, тут немає обладнаного місця, та все ж навесні можна бачити вежу Катедри поряд з Ратушею, над якими здіймається Високий Замок і це все крізь листя і гілки дерев.
![vezha](https://afishalviv.net/wp-content/uploads/2024/01/vezha.jpg)
А інша вежа – готель “Цитадель Ін”. Тут майданчик обладнано саме для споглядання і фотографування: є лавки, ліхтарі.
![citadel_inn](https://afishalviv.net/wp-content/uploads/2024/01/citadel_inn.jpg)
Меморіал Небесної Сотні
Один з найновіших оглядових майданчиків, який з перших тижні після відкриття набув чималої популярності серед фотолюбителів, які приходять сюди для знимкування панорам чи проведення фотосесій. Звідси дахи і вежі центру Львова на одному рівні до глядачів. Крім того, виникає оптична ілюзія, ніби дзвіниця Катедри значно нижча, ніж Ратуша. Особливо ефектно це виглядає ввечері.
![memorial](https://afishalviv.net/wp-content/uploads/2024/01/memorial.jpg)
![vezha2](https://afishalviv.net/wp-content/uploads/2024/01/vezha2.jpg)
Однак у Львові є ще декілька оглядових майданчиків, з яких можна побачити панораму Львова. І один з найкращих, хоч і не такий популярний у туристів – шпиль костелу Ельжбети, а за сучасною назвою – храму Святих Ольги та Єлизавети. Храм цікавий тим, що він є найвищою будівлею міста, якщо тільки не брати до уваги Львівську телевежу.
Власне, він був збудований на початку ХХ століття з метою затулити греко-католицький собор Святого Юра – всі, хто в’їжджав у місто із заходу, найперше бачили псевдоготичні шпилі римо-католицької святині. Втім у 30-х роках на східній околиці міста постав ще один шпиль римо-католицького собору Матері Божої Остробрамської, теперішня церква Пресвятої Покрови. Таким чином подорожнього, який мандрував через Львів чи то на схід, чи на захід, зустрічав та проводжав римо-католицький храм. Ну і, звісно, у самому центрі розташований ще один шпилястий храм – римо-католицька катедра Успіння Пресвятої Богородиці. Втім львів’яни називають його просто – катедра, навіть без уточнення. Мабуть, ця скорочена назва виникла в міжвоєнні роки, коли українці були третьою за чисельністю національною групою, поступаючись полякам та євреям. Ситуація змінилась, а звичка, попри всі повороти історії, таки залишилась. Однак після проголошення незалежності сформувалася одна вісь із трьох, тепер вже греко-католицьких храмів – церкви Ольги та Єлизавети, соборів Святого Юра та Пресвятої Покрови.
Розвага для руферів
Втім, підіймаючись на шпиль Ельжбети, ви побуваєте на двох оглядових рівнях. Перший — це оглядовий майданчик, розташовано на висоті приблизно 50-60 метрів. Завдяки тому, що храм знаходиться на пагорбі, ви зможете оглянути зверху все місто, де на горизонті побачите ту ж таки Покровську церкву на Личаківській, Податкову на півдні і, звісно, Високий Замок. Але це, так би мовити, програма для законослухняних громадян, які люблять дозований екстрім. Адже повна висота храму – приблизно 90 метрів, на саму його вершину ведуть хиткі сходи, але це вже розвага для руферів.
![viglyad_z_lizhbeti_lviv12](https://afishalviv.net/wp-content/uploads/2024/01/viglyad_z_lizhbeti_lviv12.jpg)
До речі, за давньою легендою, яка побутує серед львів’ян, чоловік, який за радянських часів знімав хрести з костелу Ельжбети, зірвався та впав зі шпилю. Мені вдалось зустрітися з паном Степаном – працівником цієї церкви, який у 90-х роках відновлював хрести. Отож, історія, яку я чув ще в дитинстві, зумовила перше запитання. «Звісно, це все неправда», — розповів мені пан Степан та пояснив, що його антипод був комуністом родом зі Східної України, працював на локомотиворемонтному заводі. Втім диму без вогню таки не буває: хоча чоловік зміг благополучно спуститись на поверхню після того, як зрізав хрести, життя його завершилось трагічно – в автокатастрофі. Боже покарання не завжди настає відразу, однак воно є невідворотним – напевне, така мораль цієї історії.
Олександр Сирцов