День апостолів Петра і Павла (у народі його ще називають Петрів день) – християнське свято на честь апостолів Петра і Павла. Саме цього дня 258 року мощі цих двох святих було перенесено до Риму.
Свято було встановлене ще в апостольські часи, перші згадки про нього датовані четвертим століттям. На честь святих за часів Костянтина Великого були збудовані перші храми. Згодом на їхню честь було названо багато поселень. У народі свято знаменує закінчення купальських святкувань, «маківки літа» і літніх весіль, прощання з весною та підготовку до сінокосу. Перший зажин озимого жита.
Святий апостол Петро – один із дванадцяти апостолів Ісуса Христа, старший серед Його учнів. Перший єпископ Риму (Папа Римський, 3367) і Антіохії (патріарх Антіохійський). У миру – Симон, або Шимон. Народився у Віфсаїді в Сирії, у сім’ї єврейського рибалки Йони. До зустрічі з Ісусом займався рибальством разом із братом Андрієм. Отримав ім’я «Петро» (камінь) від Христа, який пообіцяв збудувати на ньому, як на твердому камені, свою Церкву й дарував ключі Царства Небесного. Супроводжував Господа на проповідях як один із найближчих учнів; був присутній на Преображенні, Святій Вечері, Розп’ятті та Воскресінні. Разом із іншими учнями прийняв Святого Духа під час П’ятидесятниці. Страчений у Римі за правління імператора Нерона. Помер мученицькою смертю на хресті вниз головою. Вшановується усіма християнськими церквами.
Святий апостол Павло (народився на початку 1 ст. – помер між 63 і 67 роками) – найвизначніший християнський місіонер. Його називають «апостолом народів», є одним із перших богословів християнства.
На Петра й Павла закінчується Петровий піст, або Петрівка. До свята прибирали садибу, підбілювали та підфарбовували хату, вішали чисті рушники. Ритуальною стравою на Петра й Павла були так звані мандрики – коржики з пшеничного тіста, зібраних під час Петрівки сколотин і перевареної сироватки, а також додавали сир та яйця. Назву пиріжків у народі пов’язували з легендою про мандрування світом апостолів Петра й Павла, в яких зозуля вкрала одного «мандрика», і за це її Бог покарав – саме о цій порі вона перестає кувати. Ще люди з цього приводу казали, що зозуля «мандриком вдавилася», але якщо її кування чути було й після Петра, то це вважали на нещастя.
До свята Петра господині намагалися зробити перші зажинки ячменю з нового врожаю і цього дня освятити в церкві обрядовий хліб, навіть якщо зерно ще не зовсім достигло.
У Карпатах і на Прикарпатті пастухи влаштовували свято на вигонах і полонинах: пекли мандрики, веселилися, змагалися, танцювали. Проводили обряд «копання Петра», коли викопували в землі по периметру квадратну канаву (куди, сівши, можна було опустити ноги), а всередині на траві накривали «стіл» з наїдками. Співали пісень. У деяких регіонах молодь влаштовувала ритуальні гойдалки у лісі чи гаю. Втім основний мотив свята становив початок жнив, до яких в Україні приступали після Івана Купала. Та й святі Петро й Павло за народною уявою були насамперед хліборобами. У жнива казали, що святі апостоли спостерігали за людьми, а потім, порадившись із Богом, «парували» людей: ледачій дівці – роботящого хлопця, а роботящій – лежня, бо якщо навпаки, то ледарі помруть із голоду. А ще люди вірили, що святий Петро носить ключі від раю і має силу впускати туди благочестивих людей.
