Свято засноване на тому, що батьки Марії, Анна й Іоаким, обіцяли присвятити свою дитину Богові. Батьки Діви Марії довго не мали дітей, а відтак дали обітницю присвятити народжену дитину служінню Богу, після чого в них народилася донечка Марія. Коли дівчині виповнилося три роки, її одягли в найкращий одяг і привели до Єрусалимського храму. Там вона жила до свого заручення з праведним Йосипом.
У храмі Марію зустрів первосвященик Захарія, батько святого Івана Предтечі. Він повів дівчинку у святая святих – приміщення, до якого з усіх людей заходив лише він з очисною жepтовною кpoв’ю. Там Марія перебувала до 12 (згідно з деякими джерелами – до 14) років. Живучи при храмі, Марія присвячувала свій час богоугодним справам: рукоділлю, молитвам і вивченню Святого Письма. З часом її як ту, яка вирішила зберігати дівоцтво й присвятити себе Богу, за законом отців, доручили піклуванню старого Йосипа Обручника.
Введення Діви Марії в календарному циклі замикає осінній сезон свят і відкриває зимовий. У цю пору зима вступала в свої права. Її прихід святкували, влаштовуючи зимові ігри на свіжому повітрі. Каталися на санях, грали в сніжки, ліпили снігових баб тощо. Водночас на Введення було заборонено прати, копати, виконувати роботу, пов’язаною з тертям і биттям.
Від Введення й аж до Благовіщення селяни не копали землю. Вважали, що вона відпочиває і набирається сил до літа.
Звечора подекуди святили воду ще дохристиянським звичаєм: брали її в такому місці, де сходяться три води, проливали воду через полум’я і потім уживали проти хвороб, від зурочення та на любовні чари. Після півночі жінки сідали голими на порозі та пряли самосівні коноплі, щоб «прядиво пішло на руку». Того дня обсипали корів сім’ям і мастили маслом вим’я, щоб давали багато молока, обкурювали їх, щоб ніхто не міг того молока відібрати.
