Після автограф-сесії та фотографування із фанатами на львівському Acoustic Fest, ми мали змогу порозмовляти із Даніелою Заюшкіною – солісткою найхаризматичнішого гурту фестивалю Vivienne Mort.
Vivienne Mort у цей вечір отримав справжній шквал овацій, публіка стоячи проводжала їх після виходу на біс. На сцені бачимо Даніелу – із босими ногами та блиском в очах. Нашу розмову ми почала саме із теми її образу під час виступу:
? Босоніж – бо так дуже затишно! Я звичайна людина, можу попасти в якусь пастку, вийти налякана. Можу подумати, що мені не зручно. На сцені мусить бути максимально зручно. Коли я в дитинстві здавала академконцерт на фортепіано, то боялась, і нам радили уявити, що ми вийшли в сусідню кімнату і там заграли.
У Вас колись був страх перед сценою? Чи все одразу було так комфортно як сьогодні?
В період несвідомого. Коли не усвідомлюєш для чого вийшов, то звичайно і не впевнений, що ти несеш. Коли я співала в попередній групі, ще таким скрімом, то в один момент, побачила біля сцени багато малих дітей, всі в чорному, таке чорне кодло. Вони кричать, мої слова теж ніхто не розбирає, бо це була досить екстремальна музика, от тоді я прокинулась, то був страх. Бо не знаєш для чого виходиш! А якщо знаєш, то я не боюсь, що хтось образить. Мені всі друзі!
Від початку заснування гурту Viviene Mort його склад суттєво змінювався. Чим це було зумовлено?
Багато учасників просто нам не підходили і ми їх змінювали.
Щодо репетицій, наскільки ви один одного розумієте? Внутрішні проблеми, якщо такі бували, заважали вашій співпраці, чи стосунки ви залишаєте поза межами групи?
У нас дуже хороша атмосфера, ми про все говоримо. Політика така у нас, не приховуємо ніяких підводних камінців і таємних думок. Якщо хтось хоче внести пропозицію, він одразу це може зробити і ми її розглянемо. А тоді прислухаємось або ж ні.
Між іншим, багато гуртів із приходом популярності змінюють стиль музики, або хоча б пробують себе на інших мовах. Крім каверів, у вас є подібні плани? Чи українська є основою вашого мистецтва?
Мені не пишуться інші пісні, а якщо це трапиться – то хоч пташиною. Всяке буває, просто мені подобається українська, вона дуже красива.
Де черпаєте натхнення для текстів?
Переглядаю кіно, спілкуюсь з людьми, читаю книги.
Наприклад які?
Художню літературу, нещодавно прочитала Умберто Еко “Таємниче полум’я цариці Лоани”. Всім раджу! Він, правда, постачає нам енциклопедичні дані, постійно змушуючи заглядати в google і вичитуючи, як, наприклад, у 1831 відбувся Хрестовий похід дітей бла-бла-бла. Він – дуже цікава людина.
Автором обкладинки “Єсєнтукі LOVE” є київський художник Антон Або. Це тимчасова співпраця чи довготривала?
Все тече, нам подобається як він малює для нас малюнки. Якщо ж ми поміняємо плани або наші дороги розійдуться, то малюватиме хтось інший. Наразі я взагалі афіші роблю, мені це подобається. Наприклад на цей акустичний тур.
Ви давно займаєтесь цією творчістю?
Як і всі діти.
Зараз складно втримати людину під враженнями на тривалий час. Як ви з цим справляєтесь?
Все таки відповім — ніяк. Якщо ти намагаєшся когось втримати, він так або інакше від тебе піде. Це прив’язки, і їх не мусить бути. Якщо мені захочеться – я припиню займатись музикою, це — так само, як ти розстаєшся з кимось. Не можна прикипати душею.
Звичайна філософія християнства: не можна прив’язуватися! Загалом, це легко відчувається у побуті, ось розбилась твоя улюблена чашка і ти можеш плакати більше, аніж за людьми, що загинули при землетрусі. Бо ти прив’язався до неї, твоя емоція сильніша в цей момент. Тому не треба нікого втримувати, живіть так, аби ні за ким не скучати. Люди приходять, я їм дуже вдячна, вони всі дуже хороші.
Можна сказати тоді, що у Вас і звичок немає?
Звичайно ж є, якби їх не було, то я би про це не говорила і не знала. Та якщо немає прив’язки, то немає і звички? Ну, тоді кому пощастить, у нас Сашко такий.
Яка, загалом, мета Вашої діяльності у музичній індустрії?
Коли гурт створювався, я була підлітком. Це — період несвідомого, просто хотіли бути класними. А далі, я працювала над собою; хочу щось передати людям, долати бар’єри, наприклад між публікою і артистом. Сцени, стіни, правила. Це — сон, ми слухаємось коли спимо. А коли прокидаємось, то починаємо щодня робити вибір. А тут, якщо ти зробив вибір в той бік, ти можеш поміняти рішення та бути вільними.
Мети в записі пісні немає.
розмовляла: Соня Мілерой, AfishaLviv.net
фото: Ірина Середа
