Першого вересня 1939 року о 11.30 на Львів впали перші бомби. Так почалася Друга Світова війна.
Німецька авіація скинула бомби коло вокзалу, на алеї Фоша (тепер це вулиця Чернівецька), на вулицю Вярусув ( тепер – Сміливих) та на вулицю Лєщинськєго ( тепер – братів Міхновських).
Тільки в перший день війни у Львові загинуло 83 особи та понад сто отримали поранення.
Вісімдесят років тому 1 вересня припало на п’ятницю. Звичайний робочий день, завершення тижня. Люди планували собі день, вихідні, осінь. Все перекреслилося кількома хвилинами бомбардування.
Бомбардування стало несподіванкою не тільки для цивільного населення, але й для влади міста, Польщі (куди входив Львів) та військових. Львів знаходився далеко від німецького кордону. То ж воєнних дій тут не очікували. Місто не було кому обороняти. З 23-го по 30 серпня в рамках мобілізаційних заходів кілька частин, переважно авіаційних та артилерійських, залишили місто. У Львові постійно перебувало лише командування 6-го корпусу та деякі тилові служби. Не було ані авіації, ані протиповітряної оборони. То ж протягом наступних трьох тижнів німці безкарно бомбардували летовище в Скнилові та залізничний вокзал. Ховатися від авіанальотів майже не було де. У Львові не було повноцінних бомбосховищ. Тому львів’яни тікали у цокольні приміщення старих будинків зі міцними стінами. Там не було безпечно. Але там було просторо й сухо. До того ж гуртом було легше психологічно переносити небезпеку.
Але коли над Личаківським цвинтарем польська зенітка збила німецький літак, той ще встиг скинути кілька бомб. Одна з бомб влучила в будинок, де ховалися мешканці. Нікому тоді врятуватися не вдалося.
Буквально за десять днів від першого бомбардування німці ввійшли до Львова. Щоправда, після першого бою їх змусили відступити.
Але поки Польща оборонялася від нацистів, а інші країни глибоко стурбовано спостерігали, у війну вступила радянська армія. Вона поспішила на допомогу нацистам.
І вже 22 вересня Львів було здано червоним. Згідно домовленостей, всім військовим гарантували вихід з міста а пораненим в госпіталях – безпеку та медичну допомогу. Як тільки польське військо склало зброю, всіх їх почали арештовувати і розстрілювати на місці. А більшість польських офіцерів вивезли до Катині та до П’ятихаток, де вони спочивають у братських могилах.
