Вхід у музей є безкоштовним, однак попри таку пільгу потрапити до нього не просто, адже розташований він в будівлі обласного управління надзвичайних ситуацій на вулиці Підвальній, 6. Оскільки ж ця структура є воєнізованою, то потрапити туди не так просто. Завідувач музею Микола Боднар каже, що найчастіше їхніми відвідувачами є школярі, буває що протягом дня сюди приходить 2-3 екскурсії.
На відміну від інших музеїв він виконує і суто практичну роль – саме тут діти вивчають не лише історію пожежництва, а й здобувають перші знання поведінки у критичних ситуаціях. Цікаво що найчастіше сюди ходять на екскурсії діти з приватних шкіл а також шкіл з польською мовою навчання. Можливо львівські поляки, як і їхні співвітчизники в Польщі мають особливий пієтет перед людьми цього фаху. Микола Боднар розповів, що у Польщі подібні музеї є у кожній пожежній частині, а найбільший польський музей пожежної справи займає площу приблизно рівну футбольному стадіону. Головним його експонатом є аеродромний пожежний автомобіль. Але про такі масштаби у Львові можуть тільки мріяти. Музей було створено у 1986 році на хвилі створення аналогічних установ по тодішньому Союзу. На початках у його розпорядженні було п’ять залів, однак згодом його площу було скорочено до трьох – історії пожежництва, пожежної техніки та невеликий Чорнобильський зал.
З історії будівлі
Але перш ніж зайти до середини музею, зупинимось докладніше на будівлі управління надзвичайних ситуацій. Як і майже всі будинки, які розташовані в центрі Львова вона має статус пам’ятки архітектури. Будівництво розпочалось у 1898 році, а освячення – 22 червня 1901 року. Одна з її особливостей – вона відразу будувалась під потреби пожежного управління міста з пожежним депо і ніколи не міняла свого профілю. Австро-Угорщина, друга Річ Посполита, перші совіти, німці, другі совіти, врешті незалежна Україна – потреба у такій службі залишалась незмінною. Мінялись тільки назви служби, однострої, вдосконалювалось захисне спорядження, але функції практично не мінялись – чи то служба називалась пожежною, чи, як тепер, рятувальною. Мабуть найцікавішою деталлю самого будинку, чим він запам’ятовується з поміж інших – скульптура покровителя всіх пожежників святого Флоріана автором якої є львівський скульптор Петро Війтович. Його роботи також прикрашають фронтон Львівського оперного театру, головного Львівського вокзалу. Як і інші роботи цього митця львівський Флоріан вражає своєю витонченістю. Його висота – 2 метри 34 см., однак нещодавно у вестибюлі управління з’явилась його копія розміром 1 метр 70 см. І хоча оригінальна скульптура була зроблена якісно, однак час робить своє – зараз захисник людей сам потребує захисту та капітальної реставрації, а це, зважаючи на розташування доволі складна справа.
Пожежі у старому Львові
Власне кажучи вся історія Львова – це історія пожеж. Навіть одна з перших згадок про наше місто у 1256 році пов’язана з пожежею, щоправда у далекому Холмі. Протягом своєї історії Львів двічі повністю вигоряв: у 1381 та 1527 році, загалом у місті зареєстровано 20 великих пожеж, коли вогонь знищував цілі квартали міської забудови. Ну а число малих, так би мовити пожеж ніхто і не рахував.
Аби успішніше боротись із пожежами магістрат влаштував спостережний пункт на вежі ратуші – там постійно перебував спостерігач який мав у своєму розпорядженні помічника – у випадку появи підозрілого диму він біг, аби з’ясувати, у чому причина – чи то господиня надто захопилась приготуванням млинців, чи вже горить по справжньому. Після того спостерігач із вежі починав бити у дзвони. При цьому місто було поділено на 6 зон – кожній зоні відповідало певне число ударів поспіль – таким чином городяни дізнавались в якій саме дільниці горить. Ну і треба враховувати, що тодішнє місто було зовсім невелике – приблизно 800 кроків на 800.
Початки професійної пожежної охорони у Львові
Однак лише у 1849 році, після бурхливої «Весни народів» магістрат вирішив таки заснувати професійну пожежну охорону. Важлива особливість – тодішні пожежники не мали права одружуватись, оскільки їхня служба прирівнювалась до військової.
Втім досконалих засобів до боротьби з вогнем перші професійні пожежники не мали. Власне це добре показує експозиція музею, точніше центральний експонат залу історії пожежництва – лінійний хід. Якщо точніше – це була бричка запряжена парою коней, а її екіпаж становив фірман та один пожежний. На їхньому «озброєнні» була помпа, пожежники мали спеціальний ріжок в який сурмили, аби перехожі давали їм дорогу. Одразу за цим екіпажем їхав наступний в якому була бочка з водою обсягом аж… 200 літрів. Звісно, цього було недостатньо для гасіння більш-менш серйозних пожеж. Однак наші предки таки добре розуміли, що така служба, як пожежна мусить діяти разом з медичною, тому одночасно з пожежниками було засновано і службу швидкої медичної допомоги – на пожежі вони виїжджали разом. Попри примітивність перших пожежних екіпажів, використовували їх доволі довго – останні коні, яких використовували для таких виїздів продали аж у 1930 році.
У музеї можна побачити портрети керівників структури різних періодів – австрійського, польського, совіцького та українського, однак найцікавішим з них є перший керівник пожежної служби у Львові — Павел Праун, адже він очолював службу з 1864 до 1906 року, тобто 42 роки. Павел Праун (1836-1910) народився у с.Королівка поблизу Лежайська (тепер Польща). У молодому віці вступив на військову службу, на відмінно закінчив саперну академію у Тульні. Брав участь в італійській кампанії 1859-го року, за що був нагороджений орденом Залізної Корони третього класу. Власне з його ініціативи в нашому місті було засноване крайове товариство «Сокіл» і під його керівництвом було збудовано будівлю де незмінно перебуває управління пожежною службою. Серед цікавих експонатів музею – макети пожежних автомобілів, які використовувались у Львові в різні роки. Один з перших таких автомобілів виробництва німецької фірми Магірус – вона спеціалізується на виробництві пожежної техніки. Найцікавіше, що цей автомобіль був на гусеничному ходу. Справа у тому, що тоді в зону обслуговування львівських пожежників входили приміські села куди колісна техніка не завжди могла добратись.
Як японські туристи врятувались від пожежі, яка знищила готель
Музей пожежної техніки цікавий тим, що тут не лише показують історію пожежництва, а й вчать як цьому запобігти чи порятуватись. Микола Боднар, директор музею, переповів мені цікаву історію, яка трапилась у 1980 році у Москві – а це був рік Олімпіади. Отож саме тоді там сталась одна з найбільших катастроф – пожежа в готелі «Москва» під час якої загинуло кілька десятків людей. Більшість з них загинула не так від вогню, як від паніки. Однак найбільший подив пожежників виник тоді, коли вони проникнувши в готель в одному з номерів знайшли неушкоджених японських туристів. Як виявилось японці коли побачили, що в готелі почалась паніка, просто закрили двері на ключ, включили воду і намочивши простині закрили ними двері – так їх навчили діяти на батьківщині. Таким чином японські туристи дочекались пожежників і неушкодженими вийшли з палаючого готелю.
Олександр Сирцов
