Охарактеризуйте будь-ласка свою творчість? Як саме Ви б окреслити те, чим займаєтесь?
Я не визнаю ніяких стилів. Не творю в якомусь одному напрямі. Працюю в будь-якому жанрі, який допомагає розвивати ідею. Для мене первинною є ідея, вторинною є технологія, а технологіями я називаю саме жанри, це може бути живопис, відео-арт, перфоманс та ін. Для мене це не має значення, найважливіше власне знайти технологію, яка допоможе втілити ідею. Також дуже не люблю окреслення художник, це якось дуже поверхнево і ремісничо.
Скільки часу Ви вже займаєтесь мистецькою діяльністю?
Скільки себе пам’ятаю. Я народився з бажанням малювати, стати художником, оскільки тепер, я не люблю окреслення «художник», то скажімо так: творенням я займався змалку. Свідомо почав творити з 1-ої половини 70-х років. Зараз це вже схоже на мазохізм, і я дійшов до такої стадії, коли розумію, що із задоволенням кинув би це все, але не можу кинути, це вже на рівні наркозалежності, доводиться з цим жити.
Яким одним словом, Ви б могли охарактеризувати сучасний українській мистецький процес?
Бродіння. Бродіння в різних розуміннях, бродіння, як пошук, чи в сенсі коли бродить брага, чи коли бродить вино. Процес бродіння.
Ви співпрацюєте з митцями з інших міст України?
Так, дуже активно. Харків, Ужгород, Київ – це найчастіше. Частково Одеса, Івано-Франківськ. Без цього не можна, це необхідно.
Чи є співпраця з іншими країнами?
Так, найбільше мабуть з Польщею. З такими містами, як Люблін, Варшава, Познань.
Звідки берете ідеї?
Природу появ ідей, я й досі не можу зрозуміти, це для мене загадка. Вони можуть з’являтись після якоїсь плідної праці, можуть з’явитись несподівано: в трамваї, чи в горах, чи в снах.. Це неймовірна і незбагненна річ.
У Ваших роботах, проєктах, часто спостерігається тематика природи? Природа для Вас джерело натхнення?
Я стараюсь реагувати на те, що ми робимо з природою, навіть глобальніше: із землею. Для мене це – болісний процес. Люди дивні істоти, вони розуміють, що вони себе знищують і далі продовжують це робити. Більшість моїх проєктів останніх, так чи інакше, пов’язані з екологією.
На Вашу думку мистецтво має бути осторонь політики, соціальних проблем?
Ні, воно не може бути осторонь. Людина, яка творить, не може бути поза соціумом. Це нереально, я не вірю в незалежних художників.
Які труднощі чекають на львівського митця, який хоче добитись успіху? Чи тяжким був Ваш творчий шлях?
Сучасне мистецтво – це величезна прірва між глядачем і артистом. В нас нема логічного розвитку мистецтва. Те, що в нас в 30-х роках була під корінь винищена мистецька еліта, це колосально вплинуло на те, що маємо зараз. Може через це, у нашого обивателя присутнє не сприйняття сучасного мистецтва.
Наш обиватель не гірше сприймає сучасне мистецтво, ніж десь на Заході, але в нього відсутня толерантність до нього. Тебе може перестріти будь-хто і сказати: що ти тут наробив, мені це не подобається, забери це негайно. Ми не маємо послідовного виховання сприйняття сучасного мистецтва. Люди, які творять неадекватне мистецтво, мусять бути готові до різної неадекватної реакції.
Ви є артдиректором Дзиґи, яким має бути мистецький проєкт, щоб Вам захотілось його показувати, популяризувати в «Дзизі»?
Має бути несподіваним, неординарним, з новим трактуванням старих проблем. Пов’язаний з новими технологіями. Ми чим далі тим більше, намагаємось співпрацювати з неадекватними художниками, які працюють у різних маргінальних напрямках. Але, на жаль, таких вже й не так багато, бо не кожен наважується йти проти течії. Загалом, за історію нашої галереї, ми мали багато неприємних ситуацій: різні скарги, нерозуміння глядачів, навіть погрози.
Може пригадаєте якийсь цікавий проєкт, який мав потужний резонанс ?
Є у нас «експериментальна стіна», або мобільний бліц-проект «соціалка». Ми пропонуємо її художникам, як територію для втілення нестандартних або марґінальних ідей. Один молодий художник з Ужгорода намалював дуже цікаву графіку – розіп’ятий кіт на хресті, і ця графіка була доінстальована навушниками, з яких можна була почути гімн України. Реакція значної кількості глядачів була більш ніж бурхлива.
10 днів треба було «тримати облогу», «відбивати атаки» всяких «бабульок», псевдо патріотів, сумнівних моралістів і т.д. Багато людей сприймають все дуже прямолінійно та ігнорують можливість осягнути твір, зануритись в нього, навіть якщо він є некомфортним. Більшість не хоче мати справу з некомфортним мистецтвом.
З ким Ви співпрацюєте з українських митців?
Мені цікаво працювати з проектами. Може бути художник, з яким я рідко контактую, але в нього от раптом з’явилась цікава ідея і я буду з ним працювати.
Над чим Ви зараз працюєте?
Це графічний проект. Так виглядає, що прем`єра його відбудеться в Польщі.
Як виглядає звичайний робочий день Влодка Кауфмана?
По-різному: від візиту в ЖЕК, до роботи за будь-яким столом в кав`ярні над черговим проєктом. Діапазон безмежно широкий і непередбачуваний. Я не маю необхідності працювати тільки в майстерні, можу творити будь-де, але тільки у Львові.
Чи бувають у Вас періоди творчого застою і як Ви з ними боретесь?
Найчастіше так буває. Порожнеча – це найстрашніше, що може бути. Боротися з цим неможливо. Доводиться стійко перечікувати.
Чи могли б Ви жити в якомусь іншому місті окрім Львова?
Я можу десь їздити, перебувати в інших містах. Але творити можу тільки у Львові. Тут є ЩОСЬ, що дає мені можливість творити.
Чи любите Ви музику?
З музикою в мене тяжко. Не маю ні голосу, ні слуху. Музика для мене – це ще одна версія шуму. Є шум, який мені подобається, або не подобається. Деколи в шумі хвиль може бути більше музики, ніж у сонаті якогось відомого генія. Це моє суб’єктивне сприйняття. Звичайно без музики тяжко обійтись, я використовую її в своїх проєктах, але для мене це шум і все.
Як щодо кінематографу?
Це залежить від настрою, часу. Виростав я на Фелліні, на Тарковському. Був період Кустуріци. Останнім часом мене зачіпає Лінч. Колись дуже любив Курасаву, зараз його фільми мені вже здаються трохи примітивними. Є режисери до яких я ще не підібрав код, яких ніяк не можу сприйняти, наприклад, я досі не можу зрозуміти Бергмана.
Ваше ставлення до сучасної української літератури?
В нас сильна література в Україні, і проза і поезія, остання просто геніальна. Не буду говорити кого саме люблю, бо більшість хороших літераторів мої друзі. Але література в нас є і вона потужна.
Сучасне українське мистецтво переживає прогрес чи регрес?
В нас постійно відбувається рух. Це вже дуже добре. То злети то падіння. Але рух є і це не може не тішити.
Плани на найближче майбутнє?
Я планів ніколи не будую. Роблю завжди одночасно кілька проектів, який буде першим, який помре, чи дійде до кінця, це вже вирішується згодом. Тішуся, що там в «чавунчику» щось є, постійно вариться і це найцінніше.
розмову вела: Дарина Попіль
фото з фейсбук-сторінки “Дзиґи”
