У першу неділю липня українські греко-католики відзначають Свято Матері Божої Неустанної Помочі. Патріарх УГКЦ Святослав (Шевчук) підписав декрет про встановлення цього свята 11 грудня 2017 року, тож воно є одним з наймолодших в УГКЦ.
4 липня 2020 року, напередодні свята, в Архикатедральному Соборі святого Юра (м. Львів, пл. Св. Юра, 5) владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, освятив мозаїчну ікону Матері Божої Неустанної Помочі, яка у ці дні виставлена для почитання на подвір’ї Архикатедри.
Історія ікони Матері Божої Неустанної Помочі
У місті Антіохії колись була стародавня ікона Божої Матері, яку, за переказом, малював святий апостол і євангеліст Лука й відтворив на ній справжні риси Божої Матері.
У першій половині V століття цариця Пульхерія перенесла цю ікону до Царгорода та збудувала для неї церкву, яку назвали Одиґітрією, тобто Провідницею. Згодом так почали називати й саму ікону, а слава її поширилась на весь Схід. Згодом ікону почали відмальовувати, а копії під ім’ям Одиґітрії, або Провідниці розійшлися по всьому світу. На Русь теж потрапили деякі ікони, наприклад, Смоленська Страсна.
1453 року турки здобули Царгород і разом з іншими пам’ятками християнської старовини спалили ікону Одиґітрії.
Тож ікона пропала, але збереглися її копії, однією з яких є ікона Матері Божої Неустанної Помочі. Як сама Одигітрія, так і її копія були у великій шані й славились чудами.
Перші відомості про ікону Матері Божої Неустанної Помочі з’явилися в одній з церков на острові Крит. 1496 року, коли Царгород уже зайняли турки, а острів Крит залишався в руках християн, якийсь купець, острів’янин, проник одного разу до церкви, викрав ікону та заховав на своєму кораблі між крамом, аби продати десь за морем.
Купець поплив до Італії. В дорозі почалася така буря, що лише дивом йому вдалося врятуватись. Через рік він прибув до Рима, де почав спродувати свій крам. Та раптом важко занедужав, перебрався до оселі свого приятеля, де й помер.
Перед смертю купець покаявся та попросив приятеля, щоб той віддав ікону до якоїсь церкви для загального вшанування. Приятель пообіцяв це зробити, однак не дотримався обітниці. Пречиста раз у раз з’являлася чоловікові уві сні, нагадуючи, щоб повернув Їй ікону. Врешті попередила, що за кару він невдовзі помре. Так і сталося. Його вдова надалі не хотіла віддавати ікону, аж поки Мати Божа не явилася її малій доньці й не попередила про кару за непослух. Тоді вдова злякалася й виконала волю Божої Матері.
27 березня 1499 року урочисто, у присутності багатьох людей, перенесено ікону до церкви св. Матея, що стояла на Есквілинській горі та належала монахам чину св. Августина. Відтоді впродовж 300 літ ікона залишалася у церкві св. Матея, що була відтоді улюбленою святинею римського народу. 1793 року в Римі почалися заворушення. Церкву св. Матея зруйнували, а монахи розійшлися по світу. Ікона ж зникла, і лише через 70 літ її віднайшли під вівтарем однієї з каплиць.
11 грудня 1865 року папа Пій ІХ передав оригінал чудотворної ікони Матері Божої Неустанної Помочі Згромадженню отців редемптористів.
Завдяки митрополиту Андреєві Шептицькому та місійній праці редемптористів Матір Божа Неустанної Помочі, прославлена в однойменній іконі, стала відомою в Україні. Відтоді на її честь було зведено багато храмів, 1927 року засновано Братство Матері Божої Неустанної Помочі, видано наукові праці, публікації та написано літургійні тексти.
