Серед численних синонімів Львова є й такий: місто Івана Франка. Справді, у нашому місті великий Каменяр прожив багато років, тут є чимало адрес, які пов’язані з його біографією.
Франкові місця Львова
Однак найбільш «франковою» таки є невелика ділянка біля Львівського національного університету який, як відомо носить ім’я Івана Франка – це перший об’єкт. Другий – розташований навпроти пам’ятник великому каменяреві. Пам’ятник встановлено 1964 року і його авторами є Дмитро Крвавич, Емануїл Мисько та Ярослав Чайка. Про мистецьку вартість цього пам’ятника говорити не будемо – про смаки, як то кажуть, не сперечаються. Однак саме звідси, з цього майдану між університетом та пам’ятником починались перші виступи львів’ян, які згодом призвели до масового руху та проголошення української незалежності. Однак рахуємо далі – одразу за пам’ятником розпочинається парк імені Івана Франка – це вже третій об’єкт на відносно невеликій площі. Парк цікавий тим, що є найменшим за площею та водночас найстарішим за віком львівським парком. Однак на цьому франкові адреси тут не завершуються – підіймаємось вверх по головній алеї парку та повертаємо наліво – навпроти виходу з парку знаходиться будинок за адресою вулиця Соломії Крушельницької, 25. Меморіальна табличка на фасаді будинку сповіщає, що тут свого часу жив Іван Франко. Це вже четвертий франковий об’єкт. Однак сам будинок є наріжним і його бічний фасад виходить на невеличку вулицю Каменярів – головний символ творчості поета, якого називаємо Великим каменярем. Втім сама вуличка настільки маленька, що її вірніше було б назвати провулком.
Парк закоханих
Отож на невеличкій площі — одразу 5 об’єктів імені Івана Франка. Незважаючи на це, чимало львів’ян вперто називають парк старою назвою, яка походить ще з польських часів – парк Косцюшка. Саме так – Косцюшка, хоча вулиця, яку назвали на честь видатного поляка, знаходиться на певній відстані від парку. Зручне розташування парку, сусідство з університетом таки даються взнаки – це улюблене місце прогулянок студентів – парочок та невеликих груп, мам із малюками, для яких на території парку облаштували гарний дитячий майданчик, а також пенсіонерів. Попри те, що це найменший у Львові парк – площею трохи більше 10 гектарів, тут багато різноманітних об’єктів. А ще він розташований фактично у середмісті, тож завжди велелюдний і водночас спокійний та затишний. Кожна закохана парочка тут знаходить свою лавочку, не заважаючи ані пенсіонерам, які найбільше полюбляють територію поблизу вулиці Крушельницької, де зазвичай «забивають козла», ані дітям, які з мамами гуляють на просторому дитячому майданчику навпроти управління Львівської залізниці. Напевне, річ у доброму плануванні парку, яке здійснив ще міський садівник Бауер. До речі, парк не одразу став загальнодоступним. Спочатку це була власність родини Шольф-Вольфовичів. У їхній власності була також кам’яниця на площі Ринок, 23 – наріжний будинок на перехресті з площею Катедральною. Власне, тоді це був сад, який пізніше перейшов Антоніо Масарі, венеційському консулу, якому належала й кам’яниця на Ринку – за 14-м номером, основною прикметою якої є венеційський герб – лев на фасаді. Отож венецієць зробив цей сад доступним для відвідувань, впорядкувавши його та перепланувавши в італійському стилі. Втім із 1614 року протягом понад півтора століття парк належав ордену Єзуїтів, тому отримав назву Єзуїтського саду, згодом Поєзуїтського. І вже за польських часів його знову перейменували, цього разу на честь Тадеуша Костюшка.
Ще одна важлива подія в історії цього парку – 1964 року в його партерній частині постав пам’ятник Іванові Франку. Саме тут 13 червня 1988 року після заборони проводити установчі збори Товариства української мови відбувся перший у Львові мітинг протесту. Отже у цьому місці панує не лише романтика кохання, а й справжнє революційне піднесення. А нещодавно парк отримав ще й «дипломатичний» статус – у його центрі, в будівлі колишнього ресторану, почало працювати почесне консульство Болгарії.
Занедбаний святоюрський парк
Однак, якщо піднятись парком догори та перейти вулицю Листопадового чину, то натрапляєш на огорожу, за якою ще один невеликий парк – Святоюрський, або митрополичі сади. Історією та плануванням він не поступається Парку ім. І. Франка – парк є логічним продовженням комплексу собору Святого Юра. Його облаштували, коли добудовували собор, а вже 1772 року огородили кам’яним парканом. Його територію планував Бернард Меретин – творець собору Юра, тож він є аналогом ватиканського Бельведеру з численними терасами, з яких чудово видно центр міста і Високий Замок. Втім, попри всі ці принади, митрополичі сади досі залишаються закритою територією, яка належить церкві, але річ навіть не в тім – після впорядкованого Парку імені Івана Франка він вражає запустінням, і те, що його закрили, може, і до кращого, адже люди не бачать цього. Додатковою проблемою є й те, що тут знаходяться телевежі, які в радянські часи застосовували, щоб «глушити» західні радіостанції. На жаль, приказка «І сам не гам, і другому не дам» тут найдоречніша.
Олександр Сирцов
