11 березня 1302 року, якщо вірити Вільяму Шекспірові та дослідникам його творчості, у францисканському монастирі неподалік італійського містечка Верона, взяли шлюб Ромео та Джульєтта.
Проте, в жодній з церковних книг цього містечка немає згадки ані про цей шлюб, ані про таких мешканців цього містечка. Втім, у самому творі Шекспіра жодної згадки про точну дату шлюбу молодих людей немає. Цю дату вирахували дослідники творчості драматурга, посилаючись на згадку про Великдень, який був 1302 року.
Та й твір був написаний у 1594 році. Сюжет Шекспір почерпнув у італійського письменника Луїджі да Порта. А той, у свою чергу, переробив балади, які переказувалися у портах Італії. І вже 425 років весь світ захоплюється проявом вірного кохання, символом якого стали юнак та дівчина з Італії.
Хоча, насправді, обидвоє вони були зі Львова. Принаймні так стверджував львівський історик Бартоломей Зиморович, який з 1648 до 1668 року займав посаду бургомістра Львова. А також історики XIX століття Францишко Яворський та Денис Зубрицький. Тільки дівчину звали Пелагеєю. І вона була українкою, дочкою чи то купця, чи то ремісника. У книзі магістрату стерся надпис про те, чим займався її батько та його ім’я й прізвище. Мабуть писар, який записував дані, не дав чорнилові добре висохнути, й розмазав запис своїм рукавом. Але те, що родина була українською, – відомо достеменно.
А ось хлопець таки був італійцем. Звали його Ромуальдо Мікеліні. Вдома пестливо – Ромео. А кохана кликала Романом. Про це вже згодом розповіли друзі родини, які повернулися до Італії.
Хлопець був гарний, розумний, освічений. Але й Пелагея була надзвичайної вроди та розуму дівчина. Молоді люди вподобали одне одного. Проте про одруження мови не могло бути. Закохані належали до різних релігійних конфесій. Але у 1594 році, як свідчать архівні документи, до Львова прийшло велике лихо – чума!
«Чума на обидві ваші хати!» – проклинає у п’єсі Шекспіра Меркуціо, друг Ромео, якого смертельно поранив Тібальт під час вуличної сварки. Але ж чума в Європу прийшла аж у 1346 році та лиходіяла до 1382 року. Звідкіля у 1302 році Меркуціо міг знати про чуму? Натомість наступна пандемія чуми в Європі почалася з 1545. І у 1594, коли скосила чи не пів Європи, забрала життя і Пелагеї.
Хворих тоді ніхто не лікував. А за суворими приписами ще живих недужих вивозили за місто помирати. Наближатися до них було небезпечно. Але Ромуальдо не злякався страшної хвороби. Він поїхав з коханою у Сад хворих, доглядав та дбав про неї до останньої миті. Пелагея померла і її поховали на цвинтарі коло православної церкви Благовіщення. За кілька днів відійшов у вічність і Ромео. Кажуть, він помер з відчаю. Його вічним прихистком стало кладовище коло костелу Святого Станіслава. Виконуючи його останню волю, батьки поставили і над Ромео Мікеліні, і над могилою Пелагеї однакові надгробні камені з викарбуваними двома серцями, пов’язаними галузкою лавру. «Що сполучить любов, того й смерть не розлучить», – написали згодом на цих надгробках.
На жаль, у XVIII столітті обидві церкви розібрали. Могили перенесли, а кладовища вирівняли. Тепер на місці поховання Ромео та Пелагеї стоять житлові будинки. Ймовірно, це будинок №33 по вулиці Городоцькій та найближчий до нього будинок на вулиці Шолом-Алейхема. Втім пара увіковічнена у скульптурах, що є частиною фонтану між площею Різні та вуличкою Лазневою. Це не лише “фотозона”, а й популярне місце для пропозицій руки і серця чи сердечних обіцянок про нерозлучність з символічним замком на металевих серцях, що поряд.
Натомість у Вероні є кам’яні гробівці, на яких написано, що саме тут поховані легендарні закохані Ромео та Джульєтта. Хоча, коли Джордж Байрон мешкав у 1816-1820 роках в Італії, то домігся, аби було відкрито кам’яні кришки поховань. Могили виявилися порожніми….
