Кіноклуб Олега Яськіва запрошує на перегляд та обговорення фільму Роберта Редфорда.
Коли сонце примружує очі, а втома затіняє обличчя, знерухомлений тягарем турбот ти мрієш про сни, у яких кудись за горизонт тече ріка, а дерева відбиваються у її швидкій воді. Цей напівсон – ще якщо і не молитва, то вже майже медитація, яка повинна зупинити неспокій та витравити лихі думки. І тоді, можливо, з’явиться шанс досягнути прозріння про справжнє призначення людини, про потрібні людські чесноти і наступні життєві кроки.
Однак, фільм “Там, де тече ріка” неможливо називати пасторальним. Природа у ньому не тло, а головний герой і у стосунках з природою формуються характери інших персонажів фільму. Головне у ньому – становлення характерів. Такий дуже американський і парадоксально, нетиповий для американського кіно сюжет – патріархальна родина, батько-священник і два сини, які ростуть разом, але виростають дуже різними за характерами і світоглядом людьми, неймовірна природа і тривожна ненажерлива перша третина двадцятого сторіччя. Дуже гемінгвеївські мотиви: добре впізнавані паузи у розмовах, відточені діалоги, осмислені погляди.
Зрештою, фільм – це екранізація спогадів письменника і професора Нормана Макліна, зрежисована відомим режисером та актором Робертом Редфордом. Обидва – справжні американські хлопці, а якщо прибрати приналежність, то просто хороші хлопці, з тих, які подобаються при першій зустрічі і з ким добре рибалити, полювати, воювати, пити чи говорити про жінок.
Проте навіть їм було б складно створити цей тихий шедевр без оператора Філіпа Русло, який з любов’ю відтворив неймовірну красу гірської природи Монтани! Як приємний бонус до безсумнівних успіхів фільму – вдала роль молодого ще Бреда Пітта.
Ми повертаємося до американського кіно – справжнього, настояного на безмежних просторах і сильних характерах. Входимо у літо з сонячним промінням, яке зависає над звивистою рікою і в якому загусають траєкторії комах, а в присмерковому світлі проявляються справжні людські характери.
