Виставка еротичного мистецтва – це щоразу відвага і провокація. І ті питання, які вона заторкує, завжди вивіряють інтелектуальну зрілість суспільства, його відкритість до адекватного реагування-рефлексії.
Виставка поєднує митців, яких складно назвати мистецьким тандемом. Що ж об’єднує твори Ігоря Щурова та Йоханана Петровського-Штерна? Насамперед, площинне трактування та підкреслена графічна силуетність, плакатне вирішення. Основне в них – очевидна атрактивна складова.
Графічна творчість Ігоря Щурова – це квінтесенція рафінованості рисунку, довершеності лінії, пошуку локальної самовиразності площини-плями, розповідність сюжету. Як справжній маестро, він переносить нас в антураж сюжету із відчуттям повного занурення в атмосферу. З-під його олівця та пера через туш оживають образи літературної класики, а, подекуди, і просто-таки відроджуються образи забутого минулого. Яскравість та переконливість деталей вражає – це і орнаментика дрібного ювелірного мережива, відтворення реальних античних фресок, моди XVII – XIX ст., декадентство. В його творах попри яскраве наслідування минулих стилів яскраво присутня авторська характеристика-манера, що є ознакою власного зрілого стилю.
Живопис Йоханана Петровського-Штерна – це колористично-композиційна шахівниця. Його твори побудовані на зіставленні всього лиш трьох базових складових – яскраво червоної барви, білого та чорного. Майстерне оперування композицією та рисунком, глибоко-характеристичними стилізаціями відкривають логіку, що не поступається шаховій партії автора-митця та глядача-реципієнта. Тема еротики у Петровського-Штерна на межі не іронії, а тонкої сатири. Митець не «глазурує» свої твори зайвими деталями чи прикрасами, він обирає мінімалізм як найвірніший засіб виразу. Його твори сповнені гостроти відображення неприкритої реальності, що розкрита не в миті парадового-променаду, а буднів, як вияву пост-експресіонізму, розкривають проблему буття руба, ставлять питання ребром. Відвертість автора у творчості доходить до межі. Він майстерно оперує ракурсами та площинним трактуванням дійсності. Завдяки цій віртуозності його твори за композиційним та сутнісним наповненням часто мають подвійне прочитання, що спершу залишається непоміченим. І це перетворює його твори на елемент інтелектуальної гри з глядачем, як хід за ходом у партії шахів.
Кожен із авторів задається питанням пограниччя – де ж закінчується еротика, а розпочинається порнографія? Коли високе мистецтво переходить у «будуар» куртуазності та отої ледь вловимої ноти «присмаку», коли щось міняється… Питання складне і відкрите. І кожен віднаходить свій «власний шлях».
