20 лютого 1888 року у Тернополі народився Василь Барвінський. Український композитор, піаніст, диригент, директор Львівської консерваторії.
У 1948 році Василя Барвінського, за його відверту послідовну національну позицію та служіння інтересам незалежної України, українські погляди, арештували і вислали на десять років у мордовські табори. А всі його твори спалили у дворику філармонії. А це були неабиякого таланту твори.
Рід Барвінських був одним з найдавніших українських родин з села Барвінок коло Дуклі. Прадід композитора був ректором Львівського університету у 1830 році. Батько композитора видавав підручники з історії та літератури українською мовою, захищав національні інтереси українців Галичини у австрійському парламенті. Мати Василя Барвінського, співачка та піаністка, керувала хором у Тернополі, навчала свого сина музиці. Вона була тією, хто помітив у свій час талант Соломії Крушельницької.
Сам Василь Барвінський здобув музичну освіту у Львівській консерваторії. Та розпочав навчання на юриста у Львівському університеті. Проте вирішив. Що музика – це його призначення. У 1907 році поїхав навчатися до Праги, до у Карловому університеті слухав лекції відомих музикантів. Саме в Празі Василь Барвінський написав свій великий твір для фортепіано «Українська рапсодія».
Згодом він повертається жити й працювати до Львова. Тут, у 1917 році, він створив «Урочисту кантату» й кантату «Заповіт» на слова Т.Шевченка. У 1929 -1930 роках написав увертюру до опери «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» («Маруся»). Ці, та багато-багато інших музичних творів, більшовики спалять на його очах. Палитимуть з ненавистю. А його та його друзів змушуватимуть дивитися. Бо він – українець.
Самого Василя Барвінського запроторять на лісоповали в мордовські табори. Його змушуватимуть виконувати важку чорну роботу. Аби знищити його руки, руки музиканта. Аби він ніколи більше не зміг грати.
Руки таки йому знівечили важкою фізичною працею. А ось дух та пам’ять – не зуміли. У 1958 році Василь Барвінський повернувся до Львова. І до самої смерті відтворював з пам’яті свої твори. Помер він 9 червня 1963 року та похований у родинному гробівці на Личаківському кладовищі.
У 1964 році Василя Барвінського було реабілітовано. Але музику його ще протягом багатьох десятиліть забороняли виконувати.