Футбол на теренах Галичини – дуже молода гра. Їй всього лише років зо 150. Звісно, львів’яни знали про такий винахід як м’яч. Але використовували його для гри в кеглі. Копати м’яч ногами і так, аби за ним бігало багато хлопів, їм тоді до голови не приходило.
Футбол прийшов до Львова як новомодна заморська гра. Навіть не гра, а частина руханки, яка була загальнообов’язковим предметом у чоловічих гімназіях. Перші ігри нагадували щось середнє між регбі, та бійкою за м’яч. І м’яч був зовсім не схожий на нинішній, тугий та шкіряний. Тогочасні м’ячі робили з ганчір’я і набивалися ганчір’ям. У якості футбольного поля використовували пасовисько. Тому першим футболістам не раз діставалося від господарів за витолочену пашу.
В найперших командах не було ані захисників, воротаря та нападника. Точніше, всі члени команди були нападниками. На полі були м’яч, ворота та гравці. Кожен з гравців намагався копнути м’яча та забити гола в ворота. Але частіше потрапляли не по м’ячу, а по іншому гравцю. А якщо раптом поруч опинялися ворота, то ніхто не дивився чи це свої, чи чужі. Били та й по всьому. В результаті таких ігор було купа травмованих. Тим більше, що дуже часто до гравців на полі приєднувалися і глядачі, яким теж хотілося і м’яча покопати, і у загальній бійці взяти участь. Були навіть затяті уболівальники, які приходили на футбол заради бійки.
Судді намагалися у бійках участі не брати. Але їх ніхто не питав. Якщо футболістові чи фанатові не подобався результат гри, то вони могли йти з’ясовувати стосунки з суддями кулаками.
Футбол, звісно, був аматорським. Гравці грали в футбол після основного заняття у свій вільний час. Спеціального одягу для футболу, та навіть спорту – не було. Грали в звичайному повсякденному одязі та взутті. Звісно, взуття було шкода. Тому найчастіше на початках грали босими. Одяг також нищився під час бійок та шарпанини. Але його можна було полагодити. Менш-більш правила футбольної гри почали оформлюватися коли викладач української гімназії Іван Боберський сформулював їх. І вже навесні 1909 року відбувся перший матч між українськими командами Львівської академічної гімназії.
З часом почали проводити міжгімназійні ігри. Але це не припинило бійок як на полі. Так і поза грою. Якщо команда програвала, то її прихильники йшли з’ясовувати стосунки з переможцями і суддями. На жаль, на той час жодних дисциплінарних стягнень та дискваліфікацій за такі дії не було.
Гонорари, які отримували футболісти, були скромними. Найбільше, на що вони могли розраховувати, це запрошення на вечерю до ресторації. Щоправда, Андрей Шептицький намагався підтримувати українських футболістів та фондував їм форму і взуття для футболу.
У 1924 році в Галичині було утворено Український Спортивний Союз (УСС). Під його егідою відбувалися футбольні матчі між українськими командами. Всього у одному такому чемпіонаті у 1934 році взяли 50 футбольних команд. На жаль, у 1937 році польська влада ліквідувала УСС як націоналістичну організацію.
