Це чи не найстаріша годинникова вежа в місті. Час оселився тут ще в 1753 році. Відтоді звуки годинникового дзвону повідомляли час не лише монахам, але й всьому місту.
Протягом 1785-1817 років годинник не працював. Його занедбали після того, як бернардинів вигнали зі Львова австрійці.
У годинниковій вежі в той час переховувалися в очікуванні кращих часів кілька монахів. Годинник «бернардинів» почав знову показувати час львів’янам лише після повернення монахів на початку XIX століття.
Його значення зросло у 1826 році після падіння ратуші — відтоді протягом десятиліття він залишався єдиним міським годинником. У 1880 році годинник з вежі бернардинів повезли на ремонт до Праги, оскільки у Львові не було майстрів, які могли б його полагодити.
Одна з легенд розказує, як монах, котрий опікувався годинником, врятував місто від ворожого нападу. Побачивши з вежі ворогів, чернець почав бити у дзвін на п’ять хвилин раніше, ніж звичайно, і міську браму одразу ж зачинили.
Після цього годиннику на костелі було даровано «привілей» дзвонити на п’ять хвилин раніше за всі інші міські годинники.
Нове життя годинника бернардинів розпочалося у 1985 році. Львівський годинникар Василь Котик відреставрував старий дзигар, встановивши новий механізм, виготовилений на заводі «Кінескоп».
Тоді ж на вежі встановили радянську підсвітку циферблату. Цікавим є те, що цей механізм, на відміну від годинника на Ратуші, розташований на тому ж рівні, що і стрілки.
Зараз ним частково опікуються монахи. Годинник працює, але він «німий» і спішить на 20 хвилин…
текст та фото: Роман Балук
