Мисткиня створює свої роботи на основі певних соціокультурних досліджень, власних спостережень за близькими і знайомими, що значною мірою підкреслює творчу інтрепретацію виставки “Шошони”.
Софія Філіпчук розповіла: “Шошони” – це підбірка персонажів, які живуть в мене в голові та час від часу задають таке питання: “шо-шо?”
…Інколи я, як пані Галя – стримана і виважена, переживаю, що подумають інші, йду в неділю до церкви і підливаю вазонки. Буває, що я, як як цьотка Гелька – люблю попліткувати, перемити кістки висунувши себе на п’єдестал досконалості під назвою “от я б так не зробила”. Час від часу я, як вуйко Іван – роблю порядок на столі і в голові, встаю о 8-мій ранку, працюю, все встигаю навіть зварити зупу в кінці дня і спланувати відпустку. Це, звісно, буває рідше, але ж вуйкові Іванові 53, а мені ще ні. Буває таке, що я наче отець Мирон – тихо слухаю, що коїться навколо мене і окрім “Господи помилуй” нічого не можу сказати. Приходять такі дні, що моє нутро набуває барв Толіка – вип”ю два пива і скачу до ранку під “унц-унц”. Пані Галя в такому випадку в моїй голові свариться з Толіком, бо вона вже зріла жінка і хоче здорового сну, а йому вітер в голові. Тоді я не можу спати… Але на допомогу приходить Любов Василівна, вона вчителька математики молодших класів, трошки істеричка, але загалом добра жінка, вона їх всіх сварить, потім мирить, і згодом я плавно стаю, як Василь – кухар з 37-літнім стажем, якому хочеться сидіти вдома і пекти бульбу в мундирах, варити індійський суп, дрімати з котом і дивитись “Танцюють всі”. Після цього етапу наступає ера “Лєнки”, бо танцювальні шоу десь відклали свою личинку в підсвідомості. Лєна починає тратити цінний час на пошуки нової зачіски, заходить в “кантакт” і перечитує спами. Є місце і для прибиральниці Зіни, яка заходить в свою-мою кімнату і думає, який же слон тут жив. Вона все ретельно вичищує, перебирає старі папери, шкарпетки, все виносить на сміття, а старий одяг несе під церкву, віддає бідним. Толік колись хотів то все продати на барахолці у фейсбуці, а Зіна, думає “так-так! вже три роки продає, бізнесмен, най йому буде добре”… Рідше появляється Аня, яка ходить в мештах в музеї, колекціонує брошурки з виставок і сидить годинами в “Дзизі”. Аня приходила останній раз десь в 2009-тому. Є ще арт-директор Яна, вона вічно складає списки і заводить нові блокноти, де пише по сто планів на день і на рік. Гірше буває коли після Ані приходить Толік, бо тоді плани не виконуються, а Зіні стає важко, Мирон взагалі мовчить, а Любов Василівна починає кричати… І тоді приходить Софія, яка всіх складає по поличках, тобто по кімнатах і починає, щось там ще нове придумувати.
І ще поки дописала заскочив Василь, каже, що пора йти на пілатес, бо спина скрипить.
