Давні фонтани у Львові завжди ставили на місці джерела або криниці.
Тобто, це для нас вони – фонтани. А для наших пращурів це було місце, де вони набирали воду для пиття та приготування їжі. Для миття та прання підходила і вода з Полтви. Ну, поки її не замурували під землю. Але тоді у Львові вже був водопровід. Тому цим не дуже переймалися.
Але повернімося до фонтанів.
Так, на майданчику на нинішній площі Галицькій у XVI—XVIII ст. стояв невеликий дерев’яний костел Святого Хреста. Прихожани вважали, що вода в джерелі коло костелу – цілюща. Паломники приходили сюди вмиватися цією водою та замолювати гріхи. Чи справді хтось зцілювався після купелі, – ми не знаємо. Згадки про ці чуда не залишилися. Адже дерев’яний храм згорав кожного разу під час чергової облоги Львова. І навіть наявність води не рятувала його від пожежі.
Потім храм знов відбудовували. І так – по колу. А ж поки було прийнято остаточне рішення більше не відбудовувати його.
У 1880 році міська влада поставила тут криницю з фонтаном та скульптурою героїні однойменної балади поета Адама Міцкевича – Світезянки (німфа озера Світязь) авторства польського скульптора Тадеуша Блотніцького (1858-1928). Скульптуру він створив на замовлення львівського магістрату. Світезянка безслідно щезла з площі приблизно у 1950 році.
Замість німфи криницю прикрасили скульптурою хлопчика, автор якої невідомий. Схожу скульптуру дослідники знайшли на Личаківському цвинтарі на могилі юнака, який трагічно загинув. Орієнтовно у 1970 році цю скульптуру демонтували, а за кілька років тут встановили абстрактну композицію «Кульбаба» роботи львівського художника Олега Микити.
Тепер цю «Кульбабу» демонтовують. А до осені на цьому місці повинен з’явитися новий фонтан. Щоправда, після того як громадкість обурилася, що її улюблену “Кульбабу” зруйнують, чиновники пообіцяли внести її в композиційний ряд. Хоча ще не знають як це виглядатиме.
Все змінюється. Вода тече вічно.
