Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького запрошує на відкриття виставки знаного українського художника Дмитра Стецька “Поза часом”.
Коли вже немає Митця, поза часом залишаються тільки його твори. Вони – матеріальні, а їх інтерпретація нами і тими, хто буде після нас – продовження діалогу з автором у вимірах, які, за словами Лесі Українки, розширюють простори нашої душі…
Дмитро Стецько – представник західноукраїнського мистецького андеграунду 1970-80- х, відомий як живописець та скульптор. Народився у листопаді 1943 р. в с. Полонна (тепер Польща). Мистецьку освіту здобув у Львівському училищі декоративного і прикладного мистецтва ім. Івана Труша. З 1973 р. жив і працював у Тернополі. Один з ініціаторів створення і заступник голови Національної Асоціації Мистців. Автор понад 1000 творів у галузі станкового і монументального малярства, скульптури. Художник та його дружина Віра Стецько упродовж довгих років були творчим обличчям Тернополя, де вони мешкали й працювали, їх знали в мистецьких колах всієї України. Пара була нерозлучна не лише у повсякденному житті, вагомий вклад Дмитра і Віри Стецько в українську культуру великою мірою є їхнім спільним надбанням. Очевидно, що розвинути до такого високого рівня свій дар Дмитро Стецько не зміг би без підтримки і всебічного сприяння дружини. Її портрети – одна з провідних і тривалих ліній творчості художника. Дмитро Стецько усвідомлював значущість і відповідальність своєї професії. Вважав, що мистецькі твори не призначені лише для споглядання, а мають нести інтелектуальну філософську інформацію. Не терпів примітивності, кон’юнктури, награного патріотизму. Цінував кожну годину, проведену за роботою у майстерні, і дуже багато читав, перебував у безперервному розвитку.Якщо намагатися визначити творчий метод Дмитра Стецька, напевно, найдоречнішим буде термін, щовикористовує у своїх працях Віра Агєєва – вдумування.
Досконале знання української і світової культури, історії, філософії, роздуми над сучасністю привели його до розуміння та пошуків засобами образно-пластичної мови багатомірності простору й глибинного зв’язку часів, осягнення надто ускладненої людської психології сьогодення, в якій переплелись історична пам’ять, безвихідь постмодерного часу, і намагання прориву в майбутнє. Дмитро Стецько: «Я – художник-індивідуаліст. Не належу до жодного митецького напряму. Хоча тяжію до полістилізму – нашарування різних ідей в одній формулі. Беручи за основу ікону та фреску, знаходжу свої пластичні рішення і подаю кілька вимірів у кожному творі. Працюю і на полотні, і на дошці. Серед останніх творчих знахідок – великі полотна, де використовую фактуру, колаж… Тему кожної роботи розкриваю між небом і землею, в просторі і часі. Переконаний, що всі філософські ідеї зашифровані у Всесвіті…». Нам залишається лише підібрати код до творчості цього гордого і вільного митця – глибоко національної і наскрізь сучасної.
