В Закарпатті вже скинули свої рожеві пелюстки сакури. Відцвітає бузок та зав’язалися плоди слив, черешень і вишень.
А також коло воріт деяких обійсть з’явилися дивні заквітчані дерева, які тут називають майками.
Майка – це мітка, що в цьому будинку мешкає красуня. Така собі своєрідна «вподобайка» з часів, коли ще не було соцмереж. Зараз вже ніхто не може згадати коли розпочався цей звичай. Вочевидь, з часів язичництва.
Напередодні 1 травня, в ніч, хлопці ставили коло воріт гарної дівчини майку. Готувалися до такої події заздалегідь. Заробляли гроші, купували кольорові стрічки та хустки. Йшли з друзями в ліс аби обрати гарне дерево. Зазвичай це були берези. Потім потайки рубили та несли городами, аби їх ніхто не впіймав. Ввечері прикрашали кольоровими стрічками. І під покровом ночі несли майку до воріт отданиці.
Для довідки. Отданиця – це дівчина на виданні. Точніше, на Закарпатті отданицею називають дівчину від народження і до моменту її весілля.
Але повернімося до майки. Звісно, за деревами хлопці ходили гуртом. Тому з лісу приносили кілька беріз. Товариші допомагали один одному прикрасити та встановити майку коло воріт любасок. А потім кожен легінь мусив стерегти свою майку. Бо, якщо дівчина була гарною та багатою, то й претендентів на її серце, руку та земельний наділ було більше. Хто перший поставив – той і герой. Але часом коло воріт траплялися й бійки. За дівчину та за майку.
А що робити, якщо дівчина не мала популярності в селі? Адже прокинутися вранці 1 травня і не побачити на воротах майки – то була ганьба. Про це дівчині могли нагадувати згодом аж до сьомих віників.
Добре було, якщо в дівчини був брат. Тоді обов’язок зберегти її чесне ім’я покладався на неї. Брат з друзями приносили майку з лісу. Дівчина сама її вбирала. І на ранок злі язики не мали про що плескати.
Якщо брата не було, то вже нічого не поробиш. Мусиш терпіти. Вже краще хай без майки, ніж з сухою гіллякою з ганчірками. Саме так, якщо дівчина була язиката чи якимсь чином по іншому не вгодила хлопам, то їй на ворота могли вчепити суху гілляку з ганчірками. Ото вже було велике знеславлення. Якщо батьки уздріли таке зранку на своїх воротах, то дівчина б була бита. Отим самим березовим прутом з воріт.
Коли у родині було кілька доньок, то майку клали тільки старшій. Навіть якщо ставалося так, що до старшої ніхто з хлопців не виявляв інтерес, а до молодшої вже хтось залицявся, то на загал майка на воротах все одно присвячувалася старшій. Власне в ніч на 1 травня у селі ніхто не спав. Хлопці ставили майки і сторожили їх. Дівчата підглядали у вікна і намагалися в темряві впізнати свого залицяльника.
А на ранок відбувалися оглядини. Жінки вбирали святковий одяг і йшли прогулюватися селом до церкви та оглядати майки – у котрої дівки краща та вища. Хлопці також роздивлялися та порівнювали дерева коло воріт. А дівчата гордо стояли кожна коло своєї майки та освітлювали вулицю своїми усмішками. Адже майка коло воріт означала, що вона – дуже гарна дівчина і що цього року в цій хаті будуть сватачі.
Звісно, зараз цей звичай відходить у небуття. Майки коло воріт заміняються «вподобайками». Але досі в Закарпатті все ще можна зустріти цю давню-предавню традицію залицяння.
