У вівторок 20 лютого о 18:30 кав’ярня “Штука” та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Жака Одіара «Іржа та кістка» (Франція, 2012).
Жак Одіар – безумовно, головний режисер Франції останнього десятиріччя. І не лише через рекордні кількості нагород. На його фільми очікують з уже призабутим піднесенням як провідні кінофестивалі так і кінотеатри масового глядача (останні фільми мають багатомільйонні аудиторії у Франції). Бо такі як Одіар здатні повернути кіно його майже втрачене покликання: бути духовною їжею для розуму та водночас захопливою розвагою для очей.
Фільми Одіара здатен сприйняти майже кожен. Адже серед багатьох смислів та рівнів сприйняття, прихованих у них, будь-хто знайде відповідний своїм духовним та естетичним запитам. Таємниця творчості Жака Одіара досить проста – правда життя у всіх його проявах, захопливий сюжет, зрозумілі герої та їхні нестримувані жодними рамками пристрасті.
Але є одна особливість, яка вирізняє його від більшості режисерів навіть найвищого рівня. Це майже євангельське прагнення бути поруч з найбільш скривдженими долею, життям, суспільством. Його герої – це прості та зрозумілі всім люди, які виявляють таку жадану життєву силу, що перетворює їх на справжніх героїв. Що змушує співпереживати не лише розумом, але й серцем. Тому його фільми сприймаються не лише як інша, особлива реальність життя сучасної Франції, але й близькі глядачам більшості країн, і нашої у тому числі.
Серце і те, що ми вкладаємо у його розуміння – співчуття, мужність, любов, терпимість, самовідданість – абсолютний центр уваги фільмів Жака Одіара, якими б важкими візуально чи змістовно вони не були.
Фільм «Іржа та кістка» сфокусований у серце кожного. Він – про необхідність боротися за життя, за гідність, за обов’язковість залишатися людиною за будь-яких, навіть надважких, обставин. Піднесений і приземлений, добрий і жорстокий, фільм говорить про прості речі – кохання, милосердя, небайдужість – простою історією, простою візуальною картинкою. Але водночас фільм вийшов вишукано естетським, “акторським”, дуже музичним, позбавленим надмірностей і мелодраматичних компромісів. А для мене ще і ковтком “чистого” кіно серед потоку відверто слабких фестивальних і “касових” фільмів.
Їсти попкорн чи цілуватися при такому фільмі складно. Думати про прибутки чи кар’єрні інтриги також. Навіть радіти, що у тебе все значно краще у житті, ніж у екранних героїв, соромно. Якщо маєш серце. Тому що головне – це людина і її вчинки, сльози та кров, радість та біль. І перемога, коли все закінчиться…
