Значна частина найпопулярніших у наш час львівських парків були закладені ще в часи Австрії. Це при тому, що тоді взагалі не було автомобілів та трамваїв, ну а вулицями міста їздили лише кінні екіпажі – міська влада дбала про затишок городян, ну а плодами її діяльності тепер користуємось ми.
Найстаріша школа в Україні – львівська N8
Принаймні провести повноцінну екскурсію не згадавши принаймні про деякі з них неможливо. І не лише про їхніх випускників, а й про архітектуру шкіл. Найперше серед них треба згадати розташовану на вулиці Підвальній середню школу N8, яка у 2018 році відзначатиме свій 200-річний ювілей – це є найстаріша школа в Україні.
Ось лише короткий список її відомих учнів – Станіслав Лем, Маркіян Шашкевич, Омельян Огоновський, Василь Щурат. Окрім того, за словами Петра Радковця існує версія, що саме у цій школі навчався і Леопольд фон Захер-Мазох. Втім Петро Радковець, який так само із своїм братом є випускником «восьмої» оповів мені історію, як у повоєнні роки учні цієї школи зустрілись з українськими партизанами. У ті часи школи переважно опалювались дровами, тож СШ N8 мали свою вантажівку – з її допомогою і возили паливо для обігріву приміщень. Зазвичай із вчителем до лісу вирушали старшокласники, які й вантажили дрова на автомобіль. Машина до вечора мала повернутися до міста, однак зимового вечора її так і не дочекались. Треба зрозуміти хвилювання вчителів та батьків, адже тоді навіть із стаціонарними телефонами були проблеми, а тут така надзвичайна пригода з дітьми. Лише наступного дня автомобіль із здоровими та неушкодженими школярами повернувся до Львова. Як з’ясувалось згодом, у лісі автомобіль застряг, саме у цей момент і підійшли українські партизани – дітей і вчителів вони не зачепили, а от весь автомобіль обліпили листівками.
Найвідоміші шкільні пам’ятники Львова
Але повернемось до шкільних пам’ятників та меморіальних таблиць. Звісно, шукаючи їх ми можемо орієнтуватись на діючі в наш час школи, але при тому слід пам’ятати, що у центрі Львові є чимало будинків, які виконували шкільні функції раніше. Наприклад у старому корпус Української академії друкарства на вулиці Підвальній колись була польська школа, про що свідчить таблиця на його фасаді. Корпуси НУ «Львівська політехніка» на вулиці Князі Романа – це колишня школа Франца-Йосифа. Власне сучасна середня школа N35, яка розташована на вулиці Шухевича – це лише частина колись великого шкільного приміщення. На фасаді колишньої школи збереглося до 8 скульптур видатних людей – Оссолінського, Коперніка, Жижки.
Одним із символів Львова є пам’ятник Адаму Міцкевичу, який розташований на однойменній площі. Однак насправді на честь геніального польського поета у Львові встановлено аж два пам’ятники, просто другий не є такий відомий, хоч і знаходиться у надзвичайно людному місці – на фасаді середньої школи N62, що на вулиці Театральній, 15 – це колишня школа імені Міцкевича. Власне тут Петро Радковець показує туристам ще один пам’ятник Міцкевичу у повний зріст. Втім «шістдесять друга» теж школа з довгою і захоплюючою історією, адже в одному із її корпусів колись знаходилась єзуїтська колегія в якій свого часу гриз граніт науки майбутній гетьман України Богдан-Хмельницький.
Якщо говорити про колишні львівські школи, то одна з таких знаходилась на вулиці Ковжуна – про це свідчить меморіальна таблиця, яка говорить про те, що у цьому приміщенні навчалась актриса Лариса Шепітько (1938-1979). Таблиця виконана у стилі совіцького реалізму, але якщо не звертати увагу на її художню вартість, інформаційну роль вона таки виконує.
Дивіться також цікаве відео на нашому каналі: Цвітіння сакур та весна в Ужгороді
А от ще одна цікава львівська школа з російською мовою навчання це середня школа N52 імені М. Лобачевського на вулиці Гоголя. Саме тут вчився Сергій Кузьмінський – засновник та лідер культового львівського гурта «Брати Гадюкіни». «Вони наші, львівські жиди» — так сказав про їх походження Петро Радковець. Втім сумніваюсь що на фасаді школи колись з’явиться меморіальна таблиця на честь рок-музиканта – дітей треба вчити високого, доброго та духовного, ну а яким прикладом стане для підростаючого покоління Кузя з його «Наркоманами на городі»?
Як за совєтів на шкільних фасадах синьо-жовтий прапор підіймали
Ще одна історія про те, що першого директора Львівської середньої школи N75 імені Лесі Українки Леськіва (на жаль, не знаю його імені) зняли з роботи за те, що хтось повісив на шкільному приміщенні синьо-жовтий прапор. Переповідали також, що це був надзвичайно добрий педагог і директор, який поставив новозбудовану школу на високий рівень. Вже тепер пригадуючи цю історію розумію, що таки вона мала під собою грунт – адже на шкільному подвір’ї у 1971 році було встановлено чудове погруддя Лесі Українки авторства Луки Біганича. Націоналістичні традиції школи продовжив один з найвідоміших її учнів соліст «Пікардійської терції» Славко Нудик, який на фасаді школи разом з друзями намалював тризуб.
Втім цей пам’ятник можна вважати найцікавішим з поміж шкільних монументів та меморіальних таблиць. І це при тому, що часто до їх створення залучались найвідоміші львівські скульптори, як Ярослав Чайка. Загалом, як свідчить довідка, яку є отримав у Львівському магістраті у нас є 22 шкільних пам’ятники та меморіальні таблиці. І на жаль кількісний принцип таки переважив. Наприклад у 1988 році на подвір’ї середніх шкіл N 31 (вулиця Княгині Ольги, 104) та N51 (вулиця Скісна,1) було встановлено погруддя Івана Франка. Найпарадоксальніше, що в обидвох випадках у довідці зазначено «Автор невідомий».
Натомість драматичною є історія ще одного погруддя Івана Франка, яке у 1956 році було встановлено на подвір’ї середньої школи N47, що у Винниках. 1973 року за наказом директора тютюнової фабрики Лариси Вербицької пам’ятник було зруйновано та заховано у складське приміщення. І лише у 1978 році його було повторно відкрито.
Те, що кількісний принцип переважає при відкритті нових меморіальних таблиць підтверджує і меморіальна таблиця, яку 1 грудня 2014 року було відкрито на фасаді середньої школи N27 на вулиці Іларіона Свєнціцького, 15. Вона сповіщає що «Тут навчався Герой Небесної Сотні Ю. Вербицький. Слава героям України». Спонсором цієї таблички стала одна з партійних організацій. Найприкріше, що у цій делікатній ситуації вони пішли найдешевшим шляхом – меморіальна таблиця із габро судячи по всьому зроблена на одній із фірм, які займаються надмогильними пам’ятками. Хочеться вірити, що з часом цю ситуацію таки виправлять.
Олександр Сирцов
