Представлені на виставці ікони належать авторству майстрів великого осередку церковного мистецтва, який знаходився у містечку Риботичі, що на південь від Перемишля та існував протягом 1670–1750-х рр.. У Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького налічується понад сто ікон риботицьких майстрів, більшість з яких буде представлено на виставці вперше. Експозицію доповнять твори з приватних колекцій.
Риботицькі майстри були настільки відомими у регіоні, що лише їхні ікони ідентифіковані у документальних описах церков XVIII cт. Ці описи, переважно, складали місцеві отці-декани, часто застосовуючи вислів «риботицька робота» або «риботицьке мальовання»; інколи давали означення «проста» або «пристойна» чи «незгірша робота риботицька», чим характеризували рівень малярства.
Що ж характеризує почерк риботицьких майстрів, і чому вони були такими популярними? Насамперед, це –– декоративність, чистий, світлий колорит, побудований на зіставленні кількох барв, та сріблення, а також обрамлення з плоскою й ажурною різьбою, розмальоване у насичені кольори, посріблене й тоноване під золото. А ще для ікон риботицької роботи характерним є пейзаж із білою триверхою церквою з червоними куполами, що, як вважається, відтворює краєвид із річкою Вігор, притокою Сяну, яка протікає через Риботичі.
Риботицькі майстри швидко реагували на нові стилеві віяння та відображали їх у своїх творах. На іконах 1720–1750-х рр. бачимо впливи бароко. Це помітно у малюнках ликів — округлих, світлих, із підрум’яненими щоками та легким усміхом.
Час діяльності осередку в Риботичах припадає на час переходу Перемиської єпархії на унію з Римською церквою (1691 р.) та посиленням упливу римо-католицького мистецтва. Риботицькі майстри були відносно консервативними щодо нововведень у тематиці зображень й дотримувалися традиційної іконографії, виконуючи типові п’ятиярусні іконостаси. Та все ж, у їхніх творах відчутні нові мистецькі тенденції. Це –окремі сюжети, які вони активно розвивали («Пієта»), а також уже згадані глибокі обрамлення ікон із розірваними карнизами, запозичені з творів римо-католицького мистецтва.
Виставка ікон у всій їхній красі стала можлива завдяки зусиллям художників- реставраторів майстерні темперного малярства науково-дослідного реставраційного відділу музею. Маємо надію, що виставка приверне увагу до великого пласту нашої історії та пригадає про традицію «риботицької роботи», у якій закладені початки того напрямку ікономалярства, що його називаємо «народним».