Бенефіс Маккеллена був заявлений як прощальний шекспірівський вихід геніального актора – і як такий виправдав усі очікування. Це не перший маккелленовскій Лір (у 2007-му він постав в образі запеклого і ексцентричного монарха в спектаклі Королівської Шекспірівської компанії), але, безумовно, більш пронизливий з двох: парадоксальний монарший вчинок, що відкриває п’єсу, здається заримованим з прийдешньою «відставкою» самого актора.
Цікавими та багатими на смисли виявилися й інші елементи цієї постановки: прозора, позбавлена надмірної витонченості режисура міцного шекспірівського професіонала Джонатана Манбі; сценічний дизайн художника Пола Віллса, що помістив дію на червоний диск, що обертається; звукове оформлення молодих композиторів і саунд-дизайнерів братів Рінгамів.